На що я тільки не витрачаю свій час.
Це ж можна схибнутися розумом, коли замислитися, скільки всякого шлаку та непотребу ввалюється у мою голову. А хочеться ще залишити місце для чогось хорошого.
Хрін з ним. Але оскільки формат нашого видання перпендикулярний, я коли продукт гівно, так і буду казати, що гівно, і розповідати більше немає про що. В сортах гівна не розбираюся. А ще спробую започаткувати табличку, щоб стандартизувати дані про прочитане/прогамане/позирине ну і що я там ще роблю з цими медійними продуктами… Хай їм грець!
Автор | Генрі Карттнер та Кетрін Мур |
Назва | Остання цитадель Землі |
Оригінальна назва | Earth’s Last Citadel |
Формат | Роман |
Рік видавництва | 1943 |
Жанр | Фантастика, антиутопія |
Який раз читаю | перший (і напевне що останній) |
Формат читання | електронний, телефон 5,7” та CoolReader |
ISBN | 5-7632-0522-7 |
Як не дивно, до роману безліч різних картинок-ілюстрацій є, на просторах мережі, тож дивіться картинки.
Сам сюжет такий — під час другої світової четверо залізло у летючу тарілку, а вилізло вже в далекому майбутньому. Людей вже не лишилося, лише якісь клони модернізовані шастають. І то, навіть не шастають, а сидять у останньому здоровому замку. Землю ту колись захопили прибульці, всіх людей знищили, а на основі людей наробили клонів для втіх. Ну наша четвірка влізла до справ, і доплюндрувала те, що можна було на Землі, а потім залишки клонів під керівництвом наших дременули на Венеру.
Книга нудотна. Видно що написана давно. Такий собі переспів “Машини Часу” Уелса. Тільки гірше. Уелс ще на багато років раніше писав, а читалось якось краще. А може це я був на 30 років молодшим 🙂
Але класиків треба поважати, тому накину за “класиковість” одного балу.
Книгу тим не менш читати не рекомендую, бо є набагато цікавіші примірники, навіть у того ж Карттнера чи Мур.
Оцінка : 3. Один бал додав, як і обіцяв. Але книга реально нудотна.