Зимно і… зимно

За вікном зимно. Снігу не дуже багато, але він є. Є на землі, є в повітрі. Є на вітах дерев. Є на вікнах душі.

Щось сталося таке, незрозуміло нездійсненне, що хочеться вити вовком. Не можу розібратися в собі, так само, як не можу досі опанувати себе, після тих подій, що кружать неньку-Україну. Здавалось, що тобі тут? Місцеві кидають, та як таргани повзуть на всі боки, шукаючи кращої долі деінде. А тобі? Грошей шукати потреби немає. Якщо не кидатися в різні оборудки сумнівні, то вистачить не тільки тобі, а й твоїм онукам, яких ще не має. Але справа не в грошах.

Боляче дивитися як вже котрий раз українці, кров яких є і у тобі, знову марнують свою долю. Чи зможу я кинути на важіль терезів хоч щось, що зможе призупинити цей процес? Якщо не врівноважити, чи то переважити, то хоча б загальмувати. Можливо.

Хоча про це я буду думати згодом, як та Скарлет О’Хара. Зараз довию вовком, а потім ще на місяць підзатримаюсь, як той собака Шарик, який сподівається що це в нього будуть дрючка смоктати…

В кабінеті мого офісу висить блок-схема бізнес груп України за 2013 рік. Я не бачив більш нової ще, хоча наскільки пам’ятаю, принаймні з 2005 їх друкували щорічно, і я так само їх міняв у себе на стіні. А після кінця тринадцятого бізнес відійшов на другий, потім третій план. Так само, туди ж відходить зараз, в 2016му й війна. На першому у мене зараз те, щоб кожна особа мала змогу влаштовувати самостійно свою долю. Не переймаючись обмеженням власної волі, та не обмежуючи при цьому волю іншого. Й попри все я вірю, що це все можна здобути та побудувати нову країну.

Дуже не хочеться повертатися до Канади, дуже. Тому як вже згадуваний Шарик ще на місяць підзатримаюсь та спробую щось зробити. А потім може й ще на місяць. Й так до перемоги.

Share Button

Add a Comment